Сергій Дацюк: СУТІНКИ РУСІ

Сергій ДацюкФілософ

11 січня 2019, 08:51

Розуміння того, що відбувається, можливе лише тоді, коли розумієш його масштаб. Невірно масштабоване не може бути зрозумілим.

Щоб зрозуміти автокефалію Православної Церкви України, потрібно розбиратися зовсім не з автокефалією, не з церквою, не з християнською релігією і не з вірою в Бога взагалі. Нам потрібно розібратися з цивілізаційним контекстом України.

Цивілізаційний проект “Русь”

Русь (Київська Русь в старому розумінні) виникла на шляху “із варяг в греки” і залишалася Серединною Землею, що пізніше було опізнано Маккіндером як Хартленд, володіння яким породжує владу на контенті.

В концептуальному розумінні цивілізація Русь виникає в часи хрещення Русі в 988 році князем Володимиром, який також породжує концептуальну цивілізаційну установку – “Київ – Другий Єрусалим”. Князь Ярослав Мудрий утверджує перше зібрання законів “Руську правду” (1016). Митрополит Іларіон створює концептуальні орієнтації цивілізації в творі “Слово про закон та благодать” (1037-1050). Православна Русь розвивається як космополітична держава. Міста Русі боролися за вплив (Київ, Володимир, Новгород), що дозволяє говорити про велике протодержавне утворення з різними містами, де домінує Київ.

Після знищення Києва в 1240 році ханом Батиєм, православна метрополія переноситься з Києва до Володимира-на-Клязьмі (1299), потім до Москви (1325). Русь (Київська) переходить протягом XIV століття у склад Князівства Литовського, яке укладає унію з Польським Королівством. Так починається розмежування цивілізації на дві частини – Київську Русь та Московську Русь.

Чернець Філотей Псковський розробляє і пропонує (1523-1524) для князя Василя III нову цивілізаційну доктрину “Москва – Третій Рим”. Це друга цивілізаційна установка, з якої починається явне спотворення цивілізаційного проекту Києва.

Доєднання Київської Русі до Московії у 1654 році після визвольної війни проти поляків Богдана Хмельницького було спробою відновити єдиний цивілізаційний проект “Русь”. Київ живить Москву ідеями, кадрами, соціальною енергетикою.

Третя ітерація цивілізаційного проекту відбувається вже в 1833 році стараннями С.С.Уварова, який пропонує доктрину “Православ’я, самодержавство, народність”.

Цивілізаційна матриця Русі-України

Русь (Київська) мала зовсім інакшу цивілізаційну матрицю, ніж Московія. Русь виникала як фронтир з фундаментально закоріненою свободою і самоврядністю, укріплювалася як фронтир і навіть у складі інших державних утворень продовжувала існування як фронтир. Московія виникала як утворення політико-економічного та соціального домінування та експансії в ситуації фундаментально закоріненого рабства та підданства, породженого пануванням Орди та тривалим впливом чингізідів на Московію.

В цьому сенсі фронтир є топологічне (нетериторіальне) уявлення про деякий динамічно змінюваний простір, який існує в жорсткій залежності від опору зовнішнім рухам поглинальної експансії сусідів. Власної експансії цього динамічного простору якраз вистачає на те, щоб зупиняти експансію сусідів, але не вистачає на те, аби суттєво прирощувати цей простір.

Більше того, простір Русі-України засадничо не може прирощуватися у великих об’ємах, бо інші землі (можливо за винятком Південної Росії, аж до Кавказу та Казахстану) не є фронтирними. Відтак вони не можуть сприйняти фронтирну цивілізаційну матрицю.

Українська цивілізаційна матриця з часом змінювалася формально, але не за суттю. Князі Русі перетворилися на отаманів козаччини, які в свою чергу стали отаманами опору Російської імперії, а ще пізніше стали олігархами в новій Україні. Отаманщина козаччини в цьому плані була космополітичною. І лише в нові часи націєтворення по всій Європі, отаманщина Русі-України стає націоналістичною.

Громади складали основу мережі міст та військових поселень Русі-України. Саме громади були основою самоврядності Русі-України. Гетьман був виборним, що являло собою прообраз президенства, хіба що з військовою аристократією.

Це принципово відрізняється від царсько-боярського управління Московії з її підданською земщиною та абсолютистською опричниною, що підпорядковувалася самодержавству. В Росії ніколи не було самоуправління в його українському розумінні, а російські общини мали набагато менше свободи.

Для України були характерні “ради”, які були наслідком періоду козаччини, і лише після 1905 року почали створюватися в Росії.

Православ’я поширювалося на Росію з України. В часи Орди, коли Росія потрапила в ординське рабство, а Україна не бажала скоритися, Росія перехопила церковну владу. Принцип “чия світська влада, того і церковна” призвів до цезаропапізму, який утримувався Московією сотні років.

Навіть після так званого доєднання України до Росії Україна дуже довго лишалася осередком козацьких вольностей, кузнею кадрів, джерелом книговидання, джерелом вільнодумства і всіляких свобод. Православ’я в Україні будувалося за структурою громад, відтак приходів в Україні завжди було більше, ніж в Росії.

Початок ХХ століття засвідчив три масштабні кризи в Російські імперії

Криза самодержавства полягала у тому, що воно більше було не здатне виконувати цивілізаційні функції творення нових смислів та перспектив, і постійно відставало в політичному, економічному, соціальному та культурному планах від країн сусідньої Європи. Найбільшу енергетику революції ХХ століття в Росії породжувала саме ганебність відсталого самодержавства.

Криза народності та народництва полягала у неспроможності російської інтелігенції привнести ідеї свободи та демократії у рабсько-феодальні народні маси. Народницька традиція породила есерів. Земська реформа породили кадетів. Пізніше більшовики маргіналізували і тих, і інших.

Найменш дослідженою та аналізованою є криза православ’я в Росії. Можна навіть сказати, що криза православ’я лишалася прихованою в Росії аж до початку XXI століття. Оскільки більшовики намагалися знищити церву, а вона змушена була опиратися, то цей православний спротив відтіснив на задній план кризові явища в самому православ’ї. І лише коли Росія на початку XXI століття почала повертатися до цивілізаційної матриці Російської імперії, криза православ’я знову вийшла на передній план.

Гетьманство та автономність була знищена в Україні 1764-1783 Катериною II, але продовжували існувати в якості установок. Гетьмансько-отаманська структура управління цивілізаційної матриці України протистояла самодержавно-опричницькій структурі управління в матриці Росії. Ліберальна самоврядність в світському та релігійному житті України протистояла підданській місцевій організації в Росії (земства-губернії), де земська реформа 1864 р. була спробою ввести обмежену самоврядність на місцевому рівні. Ця реформа породила кадетів, які отримали більшість у першій Думі.

Народність та народництво Російської імперії в Україні було перетворено на національно-визвольний рух та на рух за отримання землі і емансипацію від поміщиків. Водночас ліберально-демократичні засади в Україні були розпорошені на великі конфліктуючі соціальні рухи: гетьманський (Скоропадський), отаманський (Петлюра), анархістський (Махно) та есерівсько-більшовицький (Вінниченко). Організаційно єдині російські більшовики, вміло використовуючи протиріччя між ними, змогли їх перемогти.

В ХХ столітті зіткнення отаманського (був організаційно слабким) та гетьманського (не мав підтримки селян) рухів привело до поразки України у війні з Росію, оскільки та встигла відновити регулярну армію та облудно запропонувала землю селянам, хоча потім їх і загнали в колгоспи. Так самоврядна Україна зі знищеною гетьмансько-отаманською структурою змушена була ввійти до складу СРСР.

Більшовицька Росія в СРСР значним чином знищила і національну волелюбну українську інтелігенцію, яка становила основу цивілізаційних спроб України початку XX століття. Голод-33 це була не лише помста українській самоврядній громаді за її антибільшовицьку позицію, це було фактично знищення самоврядності як цивілізаційної структури України.

СРСР на основі марксистського концепту був уже четвертою ітерацією цивілізаційного проекту “Русь”. СРСР являв собою комуно-соціалістичний союз з усіма політичними установками імперії. Перемога СРСР у Другій світовій війні дала змогу створити у Східній Європі соціалістичний табір країн з обмеженим суверенітетом. В територіальному плані це найбільша за охопністю світова імперія, яка протистояла Західному Світу у Третій Холодній світовій війні.

Україна імперському марксистському концепту СРСР протиставила концепт національно-націоналістичної держави початку ХХ століття, який був реакцією на імперський концепт Російської держави. Цей державний концепт для України є надзвичайно дрібним і безперспективним, бо держава та цивілізація потребують різного масштабу концептів, інтелектуальних зусиль та соціальної енергії. В своїх засновках (самостійність, мова, релігійна єдність, “Україна від Дону до Сяну”) він є калькою з російського експансійного імперського концепту. Цей концепт породив героїчний процес опору імперській Росії та СРСР, але він не мав сильної енергетики, масштабних трансцендентних горизонтів, які закладалися свого часу у цивілізаційний проект “Русь”.

Відмова еліт Росії та України від концептуального розвитку цивілізаційних засад СРСР, догматизація марксизму як домінуючої доктрини у 60-х роках ХХ століття та розгортання національно-націоналістичного руху в Україні приводять до розпаду СРСР в 1991 році.

Незалежна Україна і відтворення цивілізаційної матриці Русі

Україна має жорстко оцінювати свою спробу цивілізаційного проекту на теренах Росії-СРСР. Мова йде не про політичні, не про економічні, не про соціальні і не про культурні злочини Росії проти України, а про цивілізаційний злочин Росії – тотальне знищення всіх цивілізаційних структур Русі-України як з самого початку і протягом всієї своєї історії зародків альтернативної до Російської цивілізації.

Якби російський більшовицький цивілізаційний проект був вдалим, то на це можна було б звертати лише увагу історикам. Але Росія в складі СРСР почала відновлювати по суті ту ж цивілізаційну матрицю: самодержавство (сталінізм), православ’я (тотальний ідеологічний примус, але вже з боку ідеології комуно-соціалізму), народність (самоврядність була знищена, і народ став структурами підданства щодо партійно-бюрократичного авторитарного керівництва СРСР – структура республік-областей СРСР).

Вихід України зі складу СРСР дозволив Україні почати повертатися до своєї цивілізаційної матриці. Водночас це повернення стало дуже сумнівним в концептуальному плані.

Перш за все, в незалежній Україні було знищено структури російського самодержавства. Спроби деяких українських президентів вдаватися до авторитаризму наражалися на протести та революційні повалення режимів. Ті ж олігархи, які в ситуації війни з Росією (почалася в 2014-му році) почали створювати свої армії, використовуючи націоналістичні організації, відродили своєрідну отаманію.

При цьому гетьманські структури в Україні досі дуже слабкі, походять явно не з аристократичної традиції, а з торгашесько-олігархічної. Анархісти та комуністи стали маргіналами. При цьому криза держави як способу політико-соціального влаштування цивілізацій просто вимагає анархістів. А зажерливість та здирництво олігархів просто вимагає комуно-соціалістів.

По-друге, в незалежній Україні поступово знищуються підданські структури місцевого управління Росії. Україна поступово повертається до самоуправління громад, відбираючи фінанси та повноваження у центральної влади.

Недорозвинутий характер гетьманської традиції, домінування отаманщини, втрачена колективна пам’ять про споконвічну самоврядність в Україні даються взнаки. Але процес іде.

По-третє, наміри повернення автономії українського православ’я за часів Скоропадського призвели вже в XXI столітті до того, що Україна нарешті повернула собі автокефалію православної церкви. Але це найбільш проблемна частина цивілізаційної роботи в Україні.

Потенціал православ’я для цивілізаційної роботи в Україні

Якщо зі структурами президентства, актуалізуючи гетьманські традиції, та зі структурами самоуправління громад, які вже стали світовим трендом, можна доволі ефективно працювати в процесі цивілізаційної роботи в Україні, то зі структурою трансцендентних змістів працювати всередині православ’я принципово неможливо.

Цивілізаційний потенціал православ’я не просто вичерпано до нуля, православ’я має негативний та проблемний статус для України.

Реформувати православ’я неможливо, тому що в цьому його суть – “зберегти заповіт, нічого на додаючи і нічого не забираючи”.

Православ’я тепер надовго буде розколото, бо позиція Росії не може бути узгодженою з позицією Константинополя через цивілізаційні протиріччя, тобто протиріччя на більш високому рівні.

Православ’я неминуче буде транслювати архаїчні догми, але Україна не може собі дозволити трансляцію православ’ям архаїчних догм, бо тоді вона потрапить в пастку архаїзації, в якій зараз знаходиться Росія.

Православні архаїчні догми не можуть навіть виконувати функцію врівноваження життя на фронтирі, бо воно само конфліктне.

Православ’я закріпилося в найвідсталіших країнах. Православ’я зв’язує нас по руках і ногах і не дасть нам творити не те що нову цивілізацію, але навіть будь-які цивілізаційні зміни.

Цивілізаційні трансцендентні орієнтири мають вироблятися поза православ’ям. Можливо тут ще якось можна використати досвід католицтва чи протестантизму, але лише в тому разі, коли це не буде призводити до конфліктів з православ’ям.

І скоріш за все, робота з трансцендентними змістами в українській цивілізації вестиметься поза релігією взагалі.

Більше того, в Україні, подібно до Росії, набуває впливовості політичне православ’я. Всі три конфліктогенні сфери – мова, армія (війна), релігія (так звані українські “скрепи”) – взяті на озброєння олігархічною владою і фактично розколюють Україну, бо саме в цих сферах адекватне мислення і вільна комунікація неможливі. В цих сферах можливі лише конфлікти.

До стимулювання дискусії з цих питань традиційно вдавалася Росія, яка бажала розколоти Україну. До стимулювання дискусії з цих питань традиційно вдавалася українська влада, коли вона втрачала підтримку української громади.

Православ’я було останнім, що Україну ще якось поєднувало з Росією. Росія обов’язково буде чіплятися за це останнє. Україні, якщо вона хоче мати позитивну перспективу, потрібно не жаліти це останнє і применшити його значення.

Все, що ми сьогодні можемо зробити в Україні, – це вивести православ’я за межі інтелектуальних дискусій. Якщо хтось хоче займатися цим нищівним для цивілізації процесом – нехай це робить, але на маргінесі.

Для прогресивної громадськості та інтелектуалів тема православної релігії має бути небажаною: в конфлікти не вступати, релігійні теми не підтримувати.

Особисто я не збираюся інвестувати в такі обговорення ні секунди свого часу.

Проект “Русь” завершено

По суті цивілізаційний проект “Русь”, розпочатий в Русі-Україні, завершив процес свого розгортання. Православ’я як трансцендентний поштовх, що породжений зв’язком Русі та Константинополя, пройшов крізь Московію, повернувся до цього ж зв’язку України з Константинополем, відокремивши Московію. З чого почалося, тим і завершилося.

Русь-Україна, яка живила Росію ідеями, кадрами, енергетикою, віддала їй свою православну метрополію, свою назву і велику частину історичного часу, відокремлюється від Росії і завершає тривалий історичний період цивілізації.

Цивілізаційний проект “Русь” не підлягає ані реанімації, ані трансформації. Він не те що був невдалим, якраз навіть навпаки, але він себе вичерпав. Цивілізаційний проект “Русь” завершено Україною як безперспективний.

Росія в агонії. Україна творить нову цивілізацію. Ця нова цивілізація виникне на принципово нових початках, в інакших трансцендентних горизонтах і з новою системою мотивацій.

Це буде бездержавний громадо-республіканський, недемократичний самоуправлінський зі співволодінням, з інакшим простором трансценденції людства цивілізаційний проект, який матиме інакшу матрицю та інакшу назву.

Це сутінки Русі, і нема чого чіплятися за стару цивілізаційну матрицю.



Categories: Нацыя

Пакінуць адказ

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Змяніць )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Змяніць )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Змяніць )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Змяніць )

Connecting to %s

%d bloggers like this: